58-річний Анатолій Захаренко із села Новоселиця Попільнянського району на Житомирщині вночі 22 травня розстріляв сімох чоловіків. Ті при­їхали відпочивати на його ставок. Разом вечеряли, випивали, посварилися. У розпалі власник схопив рушницю. Опісля викликав поліцію.

— Ніхто не може повірити, що Толік таке зробив, — говорить 52-річний Сергій із Новоселиці. — Нормальний мужик, адекватний, неконфліктний. Про нього ніхто слова поганого не скаже. Постійно ставком займався, жив там. Вагончика поставив, дамбу доробляв, альтанки, баню. Пускав ловити рибу, з багатьох не брав грошей.

Анатолій Захаренко родом із Росії. У Сибіру відстрілював хутрових звірів. 1986‑го переїхав до Новоселиці, одружився з місцевою Ольгою. Виховували її сина від першого шлюбу і спільного — Олексія, 24 роки.

— Ми його кликали Руським або Кацапом, — продовжує Сергій. — Він не ображався, добряк. Робив шофером у колгоспі, трактористом. Його Ольга в селищній раді робить.

На пенсії Анатолій орендував ставок за селом, вирощував рибу. В його альтанках часто відпочивали місцеві й приїжджі. Мав автомобіль «Нива».

Уранці 21 травня до ставка Анатолія приїхали пікап «Ніссан Навара» і легковик «Шкода Октавія». Вийшли восьмеро — військові, ветерани, волонтери. Анатолія знали давно, часто відпочивали на ставку. Захаренко пустив їх рибалити, згодом разом вечеряли. Опівночі шестеро гостей пішли спати. Господар із двома лишилися в альтанці. Близько першої пролунали постріли.

Першими Анатолій убив гостей за столом. Потім пішов стріляти їхніх сплячих побратимів. 43-річний Вадим Федюнін прокинувся і єдиний зумів утекти.

— Двох знайшли вбитими за столом, — розповідає начальник обласної поліції Сергій Крупєй. — Тіла ще двох — біля входу до будиночка. Троє лежали на ліжках.

Загиблим від 29 до 50 років. Усі служили в батальйоні імені генерал-майора Сергія Кульчицького. Жили в Києві.

Андрій Москалець і Владислав Мамиченко — друзі дитинства, ходили в одну школу. Андрій реконструював музейні експонати, Владислав працював у банку. З початком війни разом прийшли в батальйон імені генерала Кульчицького — добровольчий підрозділ Національної гвардії. Мали позивні «Мамік» і «Мальок».

— Це друзі, разом виїжджали не на одне бойове завдання, — кажуть у батальйоні. — Веселі, завзяті, хазяйновиті, компанійські. Завжди щось будували, ремонтували, налагоджували побут.

Роман Ханенко мав позивний «Ґедзь». Учасник бойоових дій, волонтер. Воював у промзоні Авдіївки, серед останніх виходив із Дебальцівського котла, має численні нагороди. Після демобілізації волонтерив, допомагав військовим. Із дружиною виховували трьох дітей.

Віталій Вульчин прийшов на війну одразу після Революції гідності.

Володимир Купріянов — донеччанин, мав позивний «Фін». Після окупації лишився в місті, потім переїхав до Києва, звідти — на війну. Був стрільцем-санітаром. Мріяв звільнити Донецьк, де досі живуть його батьки. Три роки тому одружився.

Ескендер Османов — із Сімферополя. Приїхав із батьками, коли півострів захопила Росія. Мав дівчину, планували весілля.

Олександр Білоус мав позивний «Білий», з іншими здружився на війні.

Вадим Федюнін має позивний «Пожежа». Працював у Київському національному авіаційному університеті.

Анатолія Захаренка заарештували без права на заставу. На суд, що обирав запобіжний захід, його привезли у шоломі й бронежилеті. На засідання нікого не пускали. Будівлю посилено охороняли.

Справу розслідує посилена слідчо-оперативна група. Вилучили шість одиниць вогнепальної зброї, вся зареєстрована та належала учасникам події. Захарченку — гладкоствольна рушниця ІЖ-58, загиблим — мисливські карабіни «Ремінгтон», «Ругєр», АКМС–МФ1, «Зброяр Z15» та травматичний пістолет ПМТ. Також вилучили два мисливські ножі, три автомобілі. У справі призначили майже 200 експертиз.

Слідчі розглядають кілька версій.

За першою, Захаренко захищався.

— Кого з хлопців я знав п’ять років, кого 10, кого більше, — каже Анатолій Захаренко. — У нас виникла сварка, мені погрожували. Я взяв рушницю і почав стріляти. Якби не я їх, то вони б мене.

Як доказ самозахисту демонструє прострелену руку.

Дружина Анатолія 57-річна Ольга Захаренко додає, що військові соромили чоловіка. Мовляв, вони пройшли війну, а він ховав синів удома.

За другою версією, військові нападали на Захаренка, бо той викрив їхнього товариша-поліцейського. Його затримали за хабар.

— Того поліцейського-хабарника затримали і за 3 години до батька приїхали ці восьмеро, — говорить 24-річний Олексій Захаренко, син Анатолія. — Батько добре знав тільки двох. Вони до нього часто приїжджали. Саме з ними двома і посварився за столом.

У поліції цю версію спростовують.

— Ветерани приїхали на ставок о п’ятій ранку 21 травня, — каже Алла Ващенко з обласної поліції. — А начальника Попільнянського відділення затримали пізніше.

За третьою версією, військові намагалися відібрати в Захаренка ставок. Приїхали зі зброєю.

— Це взагалі на голову не налазить, — говорить побратим загиблих Павло Скшетуський. — Ці восьмеро швидше своє віддадуть, ніж у когось щось відберуть. Що це за рейдерство, коли весь день разом відпочивали, випивали за столом і полягали спати.