У Піско-Радьківському психоневрологічному інтернаті на Харківщині – спалах Covid-19
Піско-Радьківський психоневрологічний інтернат, що в Борівському районі на Харківщині, закрили на карантин через спалах Covid-19. Про це повідомили на сайті Борівської районної адміністрації Харківської області.
«На в’їзді до комунальної установи встановлено карантинний блокпост, на якому відбувається цілодобове чергування працівниками Борівського відділення поліції Ізюмського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківської області. Підопічні та обслуговуючий персонал будуть знаходитись на карантині без права залишати інтернатну установу. Цей період розрахований на 5 діб», – йдеться у повідомленні
Підставою для закриття закладу на карантин є збільшення кількості хворих на коронавірусну інфекцію Covid – 19. «Станом на 11.00 28 травня підтверджено випадків захворювання на коронавірус – 11, із них обслуговуючий персонал 7, інші – 4, з них госпіталізовано – 3, на самоізоляції – 8, одужали, на жаль, 0. Підозрілі та контактні особи – 59, з них госпіталізовано – 5, на самоізоляції – 54. Кількість зроблених швидких тестів – 263. Протестовано методом ПЛР (лабораторія м. Харків) – 151, з них, позитивних – 11, негативних – 102, сумнівні – 0, в роботі – 38. Кількість громадян, що постійно проживають в інтернатній установі 119, обслуговуючий персонал 85. Наймолодшому підопічному 30 років, найстарішому 98», – повідомляє відомство.
Станом на ранок 28 травня у Харківському регіоні зареєстровано 983 випадки коронавірусу, 360 людей одужали, 42 – померли.
Коронавірус в Україні
Всього
22382
Хворіють
13274
Одужали
8439
Померли
669
В Україні станом на ранок 28 травня зафіксовано 477 нових випадків захворювання на коронавірус. Це на 156 більше, ніж було зареєстровано напередодні, коли добовий показник нових хворих складав 321 особу.
Дитячі садки у Києві з 1 червня працюватимуть у нових умовах.
Про це міський голова Віталій Кличко заявив під час онлайн-конференції.
Щодня вранці всім працівникам та дітям на вході повинні вимірювати температуру. Читайте:
Правила для дитячих садків:
у кого температура тіла вища за 37,2°C – не допускаються у заклад;
батьки, які приводять дитину в садок, повинні бути в масках;
у закладах заборонене використання багаторазових рушників, м’яких іграшок, килимів з довгим ворсом;
працівники і діти в приміщенні повинні перебувати тільки в змінному взутті.
У садочках будуть регулярно прибирати приміщення з дезінфекційними засобами та провітрювати їх.
– Усі комунальні садки забезпечені антисептиками. Діти будуть користуватися ними лише під наглядом вихователів, – каже міський голова.
Вихователі мають більше часу проводити з дітьми на вулиці.
Нагадаємо, з 1 червня кияни можуть подавати електронні заявки для .
На в’їзді в ДНР сепаратисти встановлюють стели з написом «Росія». Фото: pixabay.com
На КПВВ так званої ДНР в районі лінії зіткнення йде заливка фундаменту під стели з написом «Росія».
Про це повідомляють представники окупаційної влади в соцмережах.
Так працівник так званого міністерства інформації ДНР Олексій Акутін заявив, що такі стели з’являться на КПВВ «Жовтень» і «Майорськ». Пізніше такі ж конструкції повинні з’явитися на пунктах пропуску «Оленівка» та «Олександрівка», прогнозує він.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія не проти відновлення української банківської системи в ОРДЛО
Місцева влада робить все для того, щоб «гармонізуватися» з РФ — публічно відмовилися від гривні, тут активно приймають документи на отримання російських паспортів. А в Держдумі РФ недавно заявили про те, що громадяни, які отримали паспорти Росії в ЛДНР, нібито мають право брати участь в голосуванні за зміни в російську конституцію.
Представники самопроголошених Донецької та Луганської народних республік висловили бажання увійти до складу Росії ще в червні 2015 року. Однак РФ до теперішнього часу не робила й не робить для цього ніяких кроків.
НАБУ повідомило, що орієнтовні збитки Укрзалізниці від корупції сягають 1,1 млрд грн.
Антикорупційне бюро розслідує 21 кримінальне провадження за фактами корупції на українській залізниці.
Про це заявили детективи НАБУ в ефірі онлайн-дискусії Корупція на Укрзалізниці.
– На сьогодні ми розслідуємо 21 кримінальне провадження в активній стадії досудового розслідування за фактами злочинів, пов’язаних з діяльністю Укрзалізниці, 15 осіб повідомлені про підозру, – повідомив детектив Денис Гюльмагомедов.
За його словами, до подання у суд готові справи щодо двох народних депутатів України, які були бенефіціарами корупційних злочинів, колишнього позаштатного радника екс-президента України, посадових осіб Укрзалізниці та представників комерційних структур. Читайте:
Також детектив НАБУ зазначив, що 50% навантаження відділу – це справи Укрзалізниці.
Основні злочини, за заявами Національне антикорупційне бюро, пов’язані зі зловживаннями під час публічних закупівель, обслуговуванням боргових зобов’язань, здійсненням страхової діяльності, а також за надання пільг на тарифи з вантажних перевезень.
Раніше Факти ICTV писали, що з 1 червня. Воно відбуватиметься поступово, щоб не спровокувати нових спалахів Covid-19.
Про Віктора Маслова розповідали його колишні підопічні – Віталій Хмельницький, Володимир Трошкін, Андрій Біба. Віктор Олександрович був неконфліктною людиною. Лише Валерій Лобановський сперечався з ним через великі навантаження.
Маслов перший у СРСР перейшов на систему 1‑4‑4‑2, запроваджував елементи пресингу на чужій половині поля. Мав педагогічний талант. Відчував, де можна з гравцем випити горілки, а де слід проявити твердість.
Легко знаходив спільну мову з футболістами із Закарпаття – Йожефом Сабо, Ференцом Медвідем, Василем Турянчиком, які російську не завжди розуміли.
За внеском в історію «Динамо» Маслов – другий після Лобановського. Москвич, який закінчив гегемонію московських клубів у радянському футболі.
Олег ФЕДОРЧУК, 59 років, футбольний тренер
Прекрасно пам’ятаю «Динамо» другої половини 1960-х і роль Маслова в ньому. У тренерській кар’єрі бувають короткі періоди, коли сходяться зірки: талановитий тренер-новатор знаходить команду, яка стоїть напередодні стрибка у своїй історії й шукає людину, яка дасть поштовх. Це накладалося на наявність футбольних керівників і чиновників, здатних допомогти, а не зарубати на злеті. У Маслова з «Динамо» все зійшлося, ми побачили унікальне в Радянському Союзі явище, коли немосковська команда тричі поспіль вигравала чемпіонат країни.
Мирон МАРКЕВИЧ, 69 років, колишній тренер «Металіста», «Дніпра», збірної України
Був тренером, який прекрасно розумів футбол. Легко йшов на контакт із гравцями, міг посидіти, пожартувати. Водночас якоїсь революційної тренувальної програми, яку можна було би зрівняти із системою Лобановського, Маслов не мав. Узимку традиційно давав великі навантаження. Ми бігали морським узбережжям по піску 5–10 кілометрів. Потім – робота з м’ячем, квадрати, удари.
Він прийшов у вдалий час. Команда в Києві підібралася неймовірно сильна. Плюс дублери – Мунтян, Бишовець – були не слабші. Потенціал – божевільний. Маслов реалізував його, не заважав, нічого силою не ламав.
Йожеф САБО, 80 років, колишній гравець київського «Динамо»
Про що говорять на літніх майданчиках львівських кав’ярень
Із 12 травня в Україні частково послабили карантин. Зокрема, дозволили роботу літніх терас ресторанів і кав’ярень із дотриманням вимог. Відвідувачам вимірюють температуру, відстань між столиками – півтора метра. Рекомендовано безготівковий розрахунок. Персонал працює у масках чи респіраторах. Що дві години мають обробляти робочі поверхні, дезінфікувати руки й рукавички. Штраф за порушення цих правил – від 17 тисяч гривень
Через дощову погоду більшість закладів у Львові відкрилися 16 травня.
У центрі міста, на площі Ринок, – тераса ресторану «Атляс» прикрашена живими пальмами в бочках. На порозі вмивається кіт – символ закладу. На нашийнику має сердечко з кличкою Атляс. Зайняті чотири столики. Ще на одному стоять санітайзер, коробка з масками, рукавички й серветки. За крайнім двоє чоловіків п’ють каву, один курить сигару. Маски лежать на тарілці.
Автор: Ольга ВАСЬКІВ
Львів’яни сидять на літній терасі кав’ярні ”Світ кави” на площі Ринок. Із 12 травня в країні послабили карантин. Закладам харчування дозволили приймати відвідувачів на відкритих майданчиках і продавати їжу на винос
– А ви чого не відкрили свій заклад? – питає той, що із сигарою. Випускає густий дим убік.
– А який сенс? – його співрозмовник робить ковток кави. – За новими нормами, на нашій площадці помістяться 10 чоловік. Працювати треба кухарю, прибиральниці, адміністратору, офіціанту. Комунальні платити. А зал на 50 місць стоїть без роботи. Ні, почекаю ще тиждень-другий. Усі продукти й так зіпсувалися.
– А скільки кухарю платите? У нас має 12 тисяч, через день працює. Каже, мало. Але в нього освіти – жодної, тільки онлайн-курси якісь проходив. Хоча готує непогано.
– Ого, справді мало. Знайомий власник готелю в центрі платить своєму тисячу доларів. Це день через два робота, але адська – о шостій ранку починає, закінчує о першій ночі. Каже, наступного дня тупо відсипається. І це в нього є три помічники.
За сусіднім столиком відпочивають хлопець і дівчина. Замовили на двох склянку какао.
– Мій шеф звільнив нас усіх – 12 чоловік, – дівчина крутить у руках кружку з напоєм. – Сказав ставати на біржу. Мовляв, так буде вигідно. І справді – 1,2 тисячі гривень маємо, а хто й більше. Потім обіцяв, як усе відкриється, назад узяти. Хто не погодився, сидить у відпустці за власний рахунок два місяці без копійки.
– Аліна, йдемо звідси вже, – хлопець стишує голос, роззирається. – Ми тут годину сидимо з чашкою какао. А зараз місце на літній терасі на вагу золота. Офіціанти на нас зиркають.
Дівчина допиває какао, кладе 50 грн на стіл. Ідуть. На їхнє місце офіціант одразу запрошує нових клієнтів. Протирає й дезінфікує стіл.
Біля театру пива «Правда» відвідувачів ще немає. Тут розставляють столики та стільці. Прибиральниця в масці та жовтих гумових рукавицях миє їх, протирає вікна. Троє хлопців рулеткою вимірюють відстань між столиками.
– Шеф казав, має бути півтора метра, – говорить найстарший. – Порадив не жартувати, бо комісія з поліцейськими ходитиме. Нам проблем не треба.
Чоловіки виносять із майданчика чотири стільці й один столик. На ньому – пляшки з-під пива з написом «продезінфіковано».
Майданчик кав’ярні Cafe 1 прикрашений квітами. Деякі ростуть із черевиків і чобіт замість горщиків. Поряд стилізований під дорожній знак із малюнком пари і написом «Місця для поцілунків». Додана табличка: «Тільки після карантину».
За центральним столиком сидять дві дівчини. Білява з довгим волоссям їсть млинці з курячим м’ясом і шпинатом, коротко стрижена руда – морозиво.
– Ну що, ти хоч на одне побачення сходила за ці два місяці? – питає руда, однією рукою відписує щось у смартфоні. Другою – набирає ложкою десерт.
– Та де, я собі не дозволила б у такому вигляді показуватися, – відповідає білявка. – Ти б мене бачила – чорні корені відросли сантиметрів на 10. Нігті обкусані й обламані. Брови, як у Брєжнєва. Хлопці злякалися б мене більше за коронавірус. Тільки цього тижня до перукарки сходила й нігті зробила. Ще ніяк на депіляцію потрапити не можу – до червня все зайнято.
– І як у салонах краси, дотримуються санітарних правил?
– Так. Замість чотирьох відвідувачів було двоє. Але й ціни виросли. Раніше за покраску і стрижку віддавала до 1300, цього разу – на 500 гривень дорожче. Манікюрниця теж більше взяла. Розповідала, що одній клієнтці відмовила – вона сіла в крісло й кашляти почала. Попросила її залишити салон, а та влаштувала скандал.
Столики біля кав’ярні «Діана на Ринку» порожні. На вході імпровізованого літнього майданчика офіціант вимірює безконтактним термометром температуру літній парі. Питає, чи потрібні маски й рукавички. Ті мають свої. Замовляють дві чорні кави й тістечка.
– Як ваша сваха, Ольго Петрівно? – запитує чоловік в окулярах. – Уже краще? Виписали з лікарні?
– Дякую, що питаєте. Краще, хоч ми й готувалися до гіршого. Зробили другий тест – негативний. Лікар сказав, за три дні випише. Вам не передати, що ми пережили за ці три тижні. Де вона той коронавірус могла підхопити – ума не приложу. Перші п’ять днів казала – застудилася, коли вікна мила. Сама ще в магазин сходила. Сімейній телефонувала, консультувалася. А потім стала задихатися. Повіз її син в інфекційну лікарню, експрес-тест показав коронавірус. А рентген – що обидві легені упівсили працюють. Її до апарата штучної вентиляції підключили. Якісь експериментальні таблетки давали. То вона днів три була у важкому стані – марила, температура не збивалася. Ми готувалися, що не виживе. А потім пішло покращення.
– У мене сусіди перехворіли, але вдома. Нашу сім’ю, слава Богу, не зачепило, – каже співрозмовник.
Збоку біля них підсідає родина – подружжя з двома дітьми. Немовля спить у візочку. Жінка вибирає напої і страви. Для 5-річного хлопчика бере велике морозиво.
– Наш перший вихід у люди, – говорить чоловікові. – Скільки з собою грошей маєш? Бо я можу замовити всі позиції в меню. Як я скучила за ресторанними стравами. Все хочу!
Чоловік усміхається. Подружжя довго робить замовлення в офіціанта. Той записує в блокнот.
– У вас точно все продезінфіковано? – перепитує жінка. Її дитина прокинулася й тягнеться руками до столу. Офіціант запевняє, що спиртовмісним розчином протирають поверхні після кожного клієнта.
На проспекті Свободи, що веде до оперного театру, всі лавки зайняті. Багато людей їдять – через дорогу заклади харчування видають замовлення на винос.
– Не бачу приколу сидіти на літній площадці, пити каву з пластикового стаканчика і платити втридорога, – каже високий хлопець другому. На лавці між ними – коричневий паперовий пакет із курячими крильцями. Поряд – дві пляшки газованої води.
– Ага, – його друг кусає крильце. Крихти падають на футболку. – От я вчора був із Юлею в центрі. Кава – по 60 гривень. А вона ще якийсь прикольчик взяла – типу макарун, і той стільки ж. Ми могли б відро крилець з’їсти. Але ж дівчатам романтіку треба.
– А що з грошима – ще заначка із заробітків лишилася? – питає чорнявий.
– Маю 5 тисяч гривень. Думаю, дарма з Польщі вернувся. Наші, хто лишився, – на фабриці далі працюють, мають додаткові ставки. І ніхто не захворів. Шеф пообіцяв видати по 500 доларів тим, хто вірус підхопить. А я звалив у березні, зароблене проїв і пропив. Подивився тут вакансії – смішні гроші пропонують. У Польщі за два тижні такі зароблю. Але там місць нема.
До хлопців підходить бідно вдягнений чоловік. Просить грошей. Чорнявий дає 10 грн.
– То перший жебрак, якого бачу за час карантину. От кому найважче. Не знаю, як виживали. Вони що зароблять за день на туристах – те й мають. І вуличні музиканти бідують. Але тих пацанів із гітарами не шкода. Хай на стройці поработають, як я. Зрозуміють, що таке труд.
«Гітлер був воїном для людства і проповідником Євангелія справедливості для всіх народів. Він, як Нібелунг, залишився вірним собі, зберігав вірність сліпій любові до німців», – написав норвезький письменник 85-річний Кнут Гамсун у некролозі після самогубства рейхсканцлера Німеччини 26 травня 1945 року. Публікація вийшла в норвезькій газеті Aftenposten. 26 травня автора та його дружину Марію арештували в маєтку Ньоргольм на півдні Норвегії.
Він був сином бідних фермерів, змінив безліч професій. Мандрував Норвегією та США. Писав вірші, оповідання та репортажі. Роман «Голод» зробив його відомим. 1920-го отримав Нобелівську премію з літератури за твір «Плоди землі».
Автор: gettyimages
Кнут Гамсун під час Другої світової війни підтримував нацистів. На фото: письменник з онукою, орієнтовно 1943 рік
Із приходом у Німеччині до влади нацистів виступає на їх підтримку. Після німецької окупації Норвегії закликає співвітчизників не чинити опору: «Кидайте зброю і розходьтеся по домівках. Німеччина бореться і за наші інтереси!»
Міністр пропаганди Третього рейху Йозеф Ґеббельс дає розпорядження надрукувати зібрання творів Кнута Гамсуна 100-тисячним тиражем. Вдячний письменник надсилає тому медаль нобелівського лауреата. Тисячі шанувальників відвертаються від нього.
У червні 1943-го на аеродромі біля гірської резиденції Адольфа Гітлера під Берхтесгаденом на норвежця очікує Mercedes фюрера. Диктатор хоче відволіктися від війни, поговорити про літературу. Несподівано Кнут Гамсун починає скаржитися на керівника німецької окупаційної адміністрації в Норвегії Йозефа Тербовена. Той розстрілює за найменшу провину.
– Методи комісара не годяться для нас. Ми більше не хочемо ніяких страт! – кричить глухуватий письменник, нахилившись близько до Гітлера.
Присутній на зустрічі секретар міністерства народної освіти і пропаганди Отто Дітріх, згадуючи про той візит, писав: «Мені ніколи не доводилося бачити, щоб хтось наважився перебивати Гітлера і кричати на нього».
Фюрер просить зрозуміти жорстокість Тербовена. Мовляв, влада змушена силою прокладати собі дорогу: «Доводиться миритися з тим, що вона може й не викликати симпатій. Подібна ситуація і в Україні». Для Гамсуна ці аргументи непереконливі. Вимагає відставки намісника.
– Я розмовляю зі стіною, – говорить він і починає плакати.
Перекладач лякається і не передає цих слів. Гітлер встає і виходить на терасу. Аудієнцію закінчено.
– Я не бажаю більше бачити тут таких людей, – каже потім Ґеббельсу.
У Норвегії дізнаються про зустріч Кнута Гамсуна з лідером нацистів. Саме страчують учасників опору. Євреїв, серед яких було багато друзів письменника, відправляють у концтабори. Його ненавидять. На книжках пишуть «Зрадник» і надсилають автору.
Після некролога Гітлеру Кнута Гамсуна садять під домашній арешт. Згодом – у психіатричну клініку в Осло. Діагностують «стійке ослаблення розумових здібностей». Судити літнього лауреата Нобелівської премії не наважуються. Відкладають справу, сподіваються, що «природа втрутиться». У грудні 1947 року все-таки розпочинають процес.
«Поведінка Гамсуна могла бути інша, якби він нормально чув. Із 1942-го хворів на атеросклероз, пережив інсульт, – оголошують вирок присяжні. – Він легко піддавався навіюванню і не міг опиратися впливу. Це позначилося на його здатності протистояти нацистській пропаганді».
Визнають винним у сприянні ворогу та штрафують на 425 тис. норвезьких крон – $80 тис.
«Для самого Гамсуна ця ситуація – трагедія. Але для історії літератури – драма, яка завершилася значно краще, ніж ми очікували», – пишуть про суд у пресі.
Письменник помирає 1952-го у своєму маєтку.
Автор: gettyimages
29 травня 1967-го в англійському місті Брайтон 26 студенток коледжу залізли в авто Міnі. Встановили світовий рекорд із місткості легкового автомобіля. Організатори обрали струнких невисоких жінок, більшість із них були гімнастками. Розміщення в авто зайняло 10 хвилин. Потім закрили всі вікна та двері. Лише за 20 років побили цей рекорд – у Mini вмістилося на одну дівчину більше
4,2 метра – довжина хвилинних стрілок із міді в годиннику Біг-Бен на вежі Вестмінстерського палацу в Лондоні. Його запустили 31 травня 1859 року. Має чотири циферблати діаметром 7 м – на різні сторони світу. Годинникові стрілки 2,7 м завдовжки відлили з чавуну. Назвали на честь інженера Бенджаміна Холла, який будував палац
«Старий добрий князь Мстислав Романович тут убитий був. Ще Мстислав Святославич та інших князів тридцять загинуло. А бояр та інших воїв – многоє множество. Лише киян одних убито на битві тій десять тисяч. І був плач і туга на Русі, і по всій землі чули цю біду», –
пише автор Новгородського літопису про битву на річці Калці – на межі сучасних Запорізької та Донецької областей – 31 травня 1223-го. У ній війська руських князів і половецького хана Котяна зазнали поразки від монголо-татар під керівництвом полководців Джебе і Субедея
27 травня 1753 року в Києві завершили будівництво Андріївської церкви. Проєкт у стилі легкого бароко розробив архітектор Франческо Растреллі. Зі скарбниці Києва виділили 20 тис.руб. За 1 руб. можна було купити барана, за 5 – корову чи коня. Храм не мав дзвонів та опалення.
28 травня 1987-го легкий літак Cessna 172B Skyhawk німецького пілота-аматора 18-річного Матіаса Руста приземлився на Красній площі в Москві. Руст хотів продемонструвати мирні настрої Західної Європи та передати генеральному секретарю ЦК КПРС Михайлові Горбачову послання. Піднявся в повітря з території Фінляндії. Радянські захисні системи не помітили його. Пілоту дали чотири роки тюрми за перетин кордону. Міністра оборони СРСР звільнили.
29 травня 1825-го в Реймському соборі коронували 68-річного Карла X. Він посів престол Франції після смерті молодшого брата Людовика XVIII. Церемонія пройшла за середньовічними канонами. Карл прикладав руки до хворих на золотуху – недугу, що вражала шкіру та слизові оболонки. При цьому казав: «Король тебе торкається, Господь тебе зцілює». За п’ять років відбулася революція – і Карла Х скинули. Він був останнім французьким монархом.
Президент Венесуели Ніколас Мадуро повідомив, що в країні вдалося запобігти перевороту. Заарештували 13 людей, зокрема двох американців. Намагалися потрапити туди на швидкісних човнах через Карибське узбережжя в ніч на 4 травня. Вісьмох берегова охорона вбила. Мадуро показав паспорти й інші документи громадян США Айрана Беррі та Люка Денмана. Мовляв, розвідка знала про підготовку заколоту. Керував операцією Джордан Гоудроу. Він колишній військовий із Флориди, воював в Іраку й Афганістані. Має охоронну компанію «Сільверкорп».
25 тисяч військових послали на пошуки решти заколотників
Автор: REUTERS
Берегова охорона стоїть на березі Карибського моря в передмісті Ла-Гуайра на півночі Венесуели. Там нібито намагалися висадитися заколотники
Лінда МАРКЕЛАС, 38 років, онколог, Каракас:
– Підозріло, що перевороту уникли тоді, коли у великих містах почалися протести проти влади Мадуро. Показово заарештували 40 людей.
У лікарні ситуація катастрофічна. Отримали 200 тестів на коронавірус від благодійної організації. Все. На складі знайшли ящик із 18 захисними костюмами. Головний лікар вибив десь ще по дві маски кожному. Один з апаратів штучного дихання згорів під час перепаду напруги. Другий працював не дуже добре.
Ми не реєструємо хворих на коронавірус. Заборонили використовувати тести. Колег із медичного університету оштрафували, бо повідомляли про фальсифікації. Зараз офіційно маємо 440 інфікованих і 10 померлих. Професор прогнозував у червні не менше чотирьох тисяч хворих. Його мало не звільнили.
З усіма доплатами моя зарплата зараз менш як 15 доларів. Сестра працює вчителькою, не отримує й 8 доларів. А кілограм яловичини коштує від 12 доларів.
Лія ВАСКЕРІ, 29 років, учителька, Маракайбо:
– Маємо отримувати безкоштовні пайки від уряду. Проте їх майже не привозять. Під час карантину даю дітям завдання по інтернету. Але в двох передмістях проблеми з електрикою. Інтернет є не в усіх. Батьки попросили мене раз на тиждень перевіряти роботи дітей. Інакше їх не переведуть у наступний клас. За це привозять овочі, час від часу – курку, яйця. Це нас із малим рятує.
Ділюся із сусідкою, яка втратила роботу в магазині. Живе на допомогу держави. Її чоловік виїхав у Бразилію. Коли влаштується, забере родину. Уряд обіцяв, що на складах можна буде безкоштовно брати овочі. Давно не дають ані цибулини. На бійні можна взяти трохи крові для супу. Її вистачає на 30–35 людей, а в черзі щодня майже сотня.
Нещодавно батько учня привіз мішок борошна і 60 яєць. Сказав, наступного разу зробить це нескоро, бо немає бензину. Зварила сину й сусідській дівчинці по яйцю. Мала каже: «Коли виросту, житиму багато. У мене завжди будуть варені яйця. І можна буде брати добавку».
Хорхе АМАРТАС, 51 рік, власник автомайстерні, Каракас:
– Не вкладалося в голові, що може бути дефіцит бензину. Весь світ знав, що у Венесуелі він дешевший за воду. Це перша фраза, яку чув від постачальників за кордоном. Чотири роки тому під час чергового піку інфляції мій племінник казав: «Усе може закінчитися тим, що доведеться платити за бензин».
Зараз на державних заправках люди стоять у чергах дві-три доби. Можна залити не більш як 20 літрів. Або ж домовлятися з військовими. Ті керують розподілом пального. Проте в них бензин дорогий, за літр просять 4 долари. Знайомий купив по 2, але неякісний. Довелося ремонтувати двигун.
У дружини дві сестри. В однієї чоловік помер молодим через інсульт. Сама піднімала двох хлопців. У другої чоловік займався контрабандою бензину в Колумбію. Допомагає й удові. Зараз нелегально завозить пальне з Колумбії. Не так вигідно, як раніше, але заробити можна.
Погоджуюся працювати за бартером. Ремонтував фермеру трактор і автівку за м’ясо. Раніше навіть не дивився на старі машини.
Роза МАССАС, 32 роки, економіст, Каракас:
– Брат зв’язався з поганою компанією. Його посадили за зберігання й продаж наркотиків. Був у «Лос-Льянос», де найгірші умови. Відколи почалася економічна криза, їх жахливо годували. А з початку карантину взагалі голодують. Стаються бунти. Під час одного загинули 40 людей. Родичі і члени банд вийшли на вулиці. У тих містах поліція не контролювала нічого. Невдоволення збільшується через голод і епідемію. Зростала довіра до опозиційного лідера Хуана Гуайдо. І тут раптом його називають замовником заколоту. Дуже зручно. Уряд показує листи, де він нібито мав сплатити організатору гроші. Останній погоджується свідчити. І в цю маячню ми маємо повірити.
Мати переживала, що брат загинув, але його тільки дуже побили. Хлопець, якого судили з ним, мертвий. Тіла не віддають і не показують. Брат казав: мав відірване вухо й вибите око.
У мене хороша робота. Зарплату отримуємо в доларах. Але допомагаємо моїм і чоловіковим батькам. Свекруха була впевнена, що не бідуватимемо. Коли в неї стався інсульт, у приватній клініці не хотіли приймати через важкий стан. А в державній не було нічого. Втратили багато часу. Не володіє правою половиною тіла.
Колег звільнили. Не уявляю, як вони виживають. На роботі дають безкоштовні обіди. Прибиральниця, секретар і електрик забирають їх додому дітям.
5 000 000 людей емігрували з Венесуели після початку економічної кризи 2014-го. Два роки тому інфляція сягнула 1,7 млн відсотків. Після того уряд припинив оголошувати цифри. Зараз у країні живуть понад 25 млн людей
Ріс у династії військових. Служили прадід, дід, батько. З дитинства – кашкети, портупеї, пістолети, значки, патрони. Інших професій не розглядав.
До інституту вступив із третього разу. У 1990-х без грошей це було нереально. На місце – 27 бажаючих. Двічі не вдалося. Коли приїхав утретє, мене побачив начальник факультету: «Синку, зроблю все, щоб ти вступив. Бо впертий і настирний».
Моя мати – з російського Архангельська, сестра живе у РФ, батько служив у радянській армії. Ні з ким не було розбіжностей щодо війни в Україні. У перші дні анексії Криму подзвонив далекий родич: «Чого лізете в політику? Сидіть на місці». «Якщо до тебе додому прийдуть солдати чужої армії, ти сидітимеш?» Розмова скінчилася.
Дмитро МАРЧЕНКО, 42 роки, генерал-майор Збройних сил України. Народився 25 лютого 1978-го в місті Вознесенськ Миколаївської області. Батько Олександр Якович – військовий, мати Зинаїда Григорівна – вихователька. Строкову службу проходив в інженерно-саперному полку в Бахчисараї. Закінчив Інститут Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. За розподілом потрапив у 79-ту окрему аеромобільну бригаду. Брав участь у боях на Донбасі 2014 року проти російських окупаційних військ. Воював на Савур-могилі, в Дебальцевому, Ізваринському котлі, обороняв Донецький аеропорт. З вересня 2015 року – начальник Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ. Відповідає за перехід армії на стандарти НАТО в речовому і продовольчому забезпеченні. 2019-го Державне бюро розслідувань звинуватило Дмитра Марченка і його підлеглих у закупівлі 20 тисяч неякісних бронежилетів ”Корсар-МЗс-1–4” компанії-виробника ”Темп-3000”. 11 листопада Марченка заарештували. 17 грудня випустили під заставу у 20 мільйонів гривень. Один мільйон зібрали люди, які хотіли підтримати Марченка, решту дала родина п’ятого президента Петра Порошенка. Розлучений, має сина 11-річного Єгора. Живе у службовій двокімнатній квартирі в Києві. Улюблена страва – смажена картопля. Фільм – ”Хоробре серце” Мела Гібсона
У березні 2014-го нашу бригаду відправили в Крим. Конкретики не було. Для військових це найгірше. Привезли, видали зброю. Були готові воювати, але сприймали все як навчання. У більшості на півострові служили знайомі. Кримчани телефоном казали, що росіяни забрали зброю, командири складають присягу Росії.
Кілька разів заїжджав у Крим як розвідник. Перший раз на блокпосту помітив двох «беркутівців», десяток «самооборонців», ще стільки ж дурнів із палицями.
Вдруге отримали завдання висунутися в бік Джанкойського аеродрому. Побачив підготовлену ротно-тактичну групу, колони машин. Біля аеродрому стояли російські солдати, висів триколор.
Коли втретє заходив, на Чонгарі вже було кілька бронетранспортерів, озброєних і посилених. На нас чекали. Повертався через Турецький вал: 10 одиниць техніки, близько тисячі військових, окопи для великокаліберних кулеметів, мінометів. А з наших шести машин ротно-тактичної групи до Криму доїхали дві.
Українська армія не готувалася до війни. Не проводили тренувань, навчань. На свята мер виділяв пальне – і ми проганяли техніку. Розумів: якщо наші БТРи і дійдуть до кільця біля Армянська, то там і залишаться. Мали б невиправдані жертви.
Зупинялися біля кожної точки, де можна кави випити. Більшість кримчан були за Росію. Тому ми шукали шляхи заїзду на Джанкойський аеродром об’їзними дорогами.
Знімав усе, що бачив. Показав відео командиру групи. Він мав наказ заходити. Перепитав у начальства. Кажуть: «Заходьте, там із десяток людей». А це ж мої дані чотириденної давності! Зараз уже стоїть посилений батальйон, на свіжих кадрах – колони російської військової техніки.
До Криму ми не зайшли. Я з самого початку казав, що це треба робити одразу. За три дні стало пізно. Півострова не звільнили б, але росіянам було би непросто.
Вони легко захопили Джанкойський аеродром. Приїхали з поліцією, мигалками. КПП відкрив двері. Зайшли: «Командире, сюди! Складаєш присягу на вірність Росії? Ні? На х*р».
1 березня все змінилося. З’явилося відчуття, наче до мене в хату заходить чужий, бере мої речі, а я спостерігаю і нічого не можу зробити.
Навіть військові сподівалися, що до війни не дійде. Думали, політики все владнають. Але, коли росіяни захопили Крим, ми зрозуміли, що підуть далі. Бо їм треба земля, вода, електроенергія для забезпечення півострова.
Армію змінила війна. Більшість офіцерів навчалися за Союзу. Тільки з початком агресії полюбили український прапор, почали розуміти, що це наша земля, наш народ. Сидимо голі-босі в окопах. Приїжджають люди, привозять їжу: «Солдати, ми на вас молимося». Народ підтримав військо, сказав «ми за вами». Коли бачили це, не могли відступати й боятися.
Перші бої оголили проблеми армії. Брак навичок і забезпечення. Ідемо на бетонний блокпост, лоскочемо його крупнокаліберним кулеметом. А потрібен танк, який увалив – і все. Попросив направити нам танкістів. У Києві командири дивуються: «Десантникам треба танки? Як їх десантуватимете?»
Перші бої ми вели за статутом, радянськими книжками. Росіяни знали це, передбачали наші дії. Іншого досвіду не було. Згодом докорінно змінилося все – тактика, задум.
В усіх арміях світу перед постановкою бойового завдання слухають низи. У нас досі навпаки. Штаб віддав наказ, а ти роби, що хочеш. Виконав – молодець, не виконав – усі погані. Штаб має дані, що в нас п’ять танків і 400 людей у батальйоні, і дає наказ. А насправді танків виїхали два і є 100–120 осіб, решта бояться.
Не думав, що українці готові на такі жертви. Якби не волонтери, ми програли б усе у перші дні. Путін цього не чекав. У Росії армії – два з половиною мільйони, а в нас 2014-го було шість із половиною тисяч тих, хто міг вступити в бій.
У Донецькому аеропорту був тричі. Вперше заїхав восени 2014-го, щоб забрати загиблого Євгена Півня. Три дні не виходило. Наші танки виїжджали на злітну смугу, а по них росіяни били прямою наводкою. Уночі ризикнули, вдалося.
Удруге був у старому терміналі з Юрієм Бірюковим (у 2014–2019 роках – волонтер, помічник міністра оборони, радник президента. – Країна). Зранку прокинулися – сонце світить, пташки співають. Хіба ДАП страшний? Зачекай, кажуть. О 9:00 нас почали «прасувати». І до другої ночі. Під кінець ми падали на підлогу, прикривалися шкіряними диванами.
Утретє потрапив під кінець 2014-го, перед виходом 79-ки. Ховатися і спати вже не було де, холод.
Біля позиції «Зеніт» поблизу ДАПу отримав контузію. Потрапив під обстріл 152-міліметрової артилерії. Підірвав здоров’я, але тоді не звернув уваги. Треба було підлікуватися.
Першого «200-го» пам’ятаю добре. Розвідник 79-ї бригади, загинув під Савур-могилою, коли намагалися взяти під контроль кордон із Росією. У пам’яті залишаються перші втрати. Потім були бої за Слов’янськ, Красний Лиман, Ізваринський котел. Вивозив загиблих по чотири рази на тиждень. Уже не відчувалося. Уранці прокинувся – слава Богу. Пішов працювати.
Показали росіянам, що в нас є зуби.
Українська армія може стати однією з найсильніших у світі. Маємо всі умови. Інші війська забезпечені, добре презентовані. Але бойовий досвід, який є в нас, не отримаєш із книжок або тренувань.
Сплю погано. Сниться війна. Відірвані руки, ноги. Коли захлинулася атака на Донецький аеропорт, вивозили поранених. Перебиті ноги висіли, як ганчірки. Везли до лікарні в Селидове. Доставляли тяжкопоранених удвох із парамедиком «Крохою» – Олею Башей. Поранення такі, що медсестри непритомніли. Бачили осколок у руці й кидалися на нього, не помічали перебитої артерії.
Ніколи не думав кинути службу. Не вмію відступати. Дали завдання – виконую.
2015-го прийшов на роботу в штаб. Був там найстарший – спеціально набрав молодь. Вони мотивовані, хочуть щось змінити. Може прийти о 9:00, піти о 16:00 і зробити втричі більше за того, хто просидів до півночі.
Знав, що солдату потрібно. Сам возив ці камуфляжі, британські берці. Не мають бійці збирати гроші та купувати вживану форму. Я хочу, щоб син служив у нормальній армії.
За три роки ми змінили речове забезпечення. Приїхали наші хлопці в Литву. Там дивуються: «У вас три види берців? Зимові, літні, демісезонні? Ви такі багаті?» Флісові кофти, білизна – це шик.
Виробники легкої промисловості мене не люблять. Бо змусив запровадити контроль якості. Вони опиралися, але вийшли на європейський рівень.
Наша команда запровадила принципово новий сухпай – із першими стравами. Створили систему харчування з урахуванням національної кухні. Старі командири не розуміли. Каша, кусень м’яса, компот-чай, масло, хліб – так було завжди. Але той раціон складали у 1940-х, коли не вистачало харчів. Навіщо орієнтуватися на нього? Підійшли з наукової точки зору: скільки людині потрібно калорій, яких продуктів.
Від найкращих армій ми відстали років на 50. За мого перебування керівником управління почали доганяти. Наш представник вивчав загальноєвропейський стандарт у Брюсселі. Західні колеги думали про створення зимового комплекту, а ми вже тестували такий. Вони не вірили, що Україна їх випереджає.
Найскладніше у реформі армії – міняти документи. Це колосальний труд. Складно пояснити цивільним, що флісова білизна необхідна солдату. Якось же жили без неї. Так раніше і кирзові чоботи носили.
Успіх змін залежить від підтримки керівництва. Якщо якійсь ланці байдуже, то може зірватися вся реформа. Відчували спротив. Скажімо, почали відмовлятися від незручних банок із тушонкою. А їх наробили десятки тисяч, дехто втрачав великі гроші.
Щоб армія перейшла на стандарти НАТО, треба перевести на них всю країну. От є стандарти Північноатлантичного альянсу стосовно забезпечення. Щоб їх дотриматися, треба провести тести. А з 10 необхідних наші лабораторії вісім зробити не можуть.
Ризикуємо втратити все, що напрацювали. Процес зупинився. З управління роблять два, скорочують штат. Не просимо дати більше. Лишіть, що є. Таким потом запускали цю махину.
Корупція росте знизу. Часто від клерків, які підписують папірці. Всі ті гроші, які дають на хабарі, – це мільярди, яких державі не вистачало всі 29 років незалежності.
Приходили люди від знайомих, просили щось зробити «в рахунок добрих відносин». Виганяв. Потім ті знайомі казали: «Діма, він же з хорошими намірами». То хай несе той дипломат грошей у шпиталь, там є кому допомагати. Чого я так довго на посаді? Бо не вступав у «відносини». Ніхто не скаже, що брав. Дурень, контужений – скажуть, але нічого іншого.
Мене погрожували вбити, підставити, зняти. Та після пережитого на війні цим не злякаєш.
Суспільству нав’язують думку, що героїв не існує. Що всі – покидьки. Ці суди – наді мною, у справі Павла Шеремета (п’ять місяців у слідчому ізоляторі перебувають як підозрювані в убивстві журналіста лікарка й волонтер Юлія Кузьменко, музикант і ветеран Андрій Антоненко, військова медсестра Яна Дугарь – під домашнім арештом. – Країна) – штучне інформаційне тло.
За моєю кримінальною справою можна видати посібник «Як не треба робити». Суцільні порушення. Починаючи з обшуків і до того, що я 10 днів сидів у тюрмі без рішення суду. Мені сказали: не виїжджати з країни, приходити на допити. Все роблю. Хоч у душі й не сприймаю нашого суду як правової інституції.
У СІЗО стало байдуже до рішень суду. Побачив, скільки людей прийшли підтримати. І яких? Ігор Гордійчук (Герой України, генерал-майор ЗСУ. – Країна), Майк (повний лицар ордена Богдана Хмельницького, полковник ЗСУ Максим Миргородський. – Країна), начальник департаменту патрульної поліції Євген Жуков, Герой України генерал-лейтенант Михайло Забродський, волонтер Олексій Мочанов, екснардеп Борислав Береза.
Мене хочуть посадити ті, хто прагне повернутися до старих схем і сісти на потоки. Хтось вирішив ще й вислужитися перед владою. Відкрито казали: «Піде Порошенко – тобі кінець». Але ми натягнули канати й тримали їх до останнього. Почалось одразу після виборів. Та я був готовий. Суду надав усі докази. Батьків попередив, що це мій хрест і я маю його пронести.
До суду мовчатиму, але там розкрию весь ланцюг, назву прізвища.
Найбільше непокоїть, що у справу втрутилася політика. Ми готові відстоювати правду, нам є що розповісти. Але приходимо до суду, а йому зверху йде команда душити. Докази вже не потрібні.
Мені нема чого приховувати від слідства. Пройшли десятки експертиз бронежилетів «Корсар». Їх поставили на озброєння 2014 року, коли я бігав з автоматом. Свого часу не хотів брати «Корсари» у прийомку. Сказали: приймай, більше нема кому. Змусили постачальника відстріляти кожну тисячу, зробити контроль усіх вхідних матеріалів. Отримали висновки, що вони тримають. Моїм завданням було передивитися зовнішній стан, але вдалося перевірити глибше. Усе прописали так, щоб звести до мінімуму підробку елементів. Але ми ж не виготовляємо бронежилетів, не бачимо деталей усередині – пластини зашиті в протиуламковий екран. За законом України, відповідальність несе постачальник. Захоче обдурити – обдурить. Власник компанії «Темп-3000» Юрій Євтушенко ненавидить нас усією душею, а мене звинуватили у змові з ним.
Сторона обвинувачення затягує процес. Досудове слідство постійно подовжують: чергова експертиза, коронавірус, треба допитати ще якогось свідка.
Про мою вину оголосили на всю країну. Ініціаторам не залишається нічого, як підтримувати це. На початку справи показали документи про створення якогось злочинного угруповання. Ніби я «злочинними наказами» коїв «злочинні дії», які спричинили втрату мільйонів гривень. Ще не мали жодного доказу, а обвинувачення вже було. Зараз їм треба довести, що бронежилети неякісні. Навіть якщо це так, моєї провини в тому нема. Є всі документи, які підтверджують: ми зробили все, що могли, для забезпечення якісного постачання на склади.
Не розчарувався в людях. Кому довіряв, тому й довіряю.
Я незручний для багатьох. Так було завжди. Через це страждав багато разів. Якщо йду, то до кінця.
Під оплески кількох сотень людей колишній керівник одеського «Правого сектора» 25-річний Сергій Стерненко виходить із будівлі Служби безпеки України в Аскольдовому провулку в Києві. Тримає папери.
– Це три повістки, якими мене викликали нібито для ознайомлення з матеріалами справи. Хоча, упевнений, у них були інші плани, – каже. – Мали повідомити про підозру в умисному вбивстві. Про це говорять джерела в Офісі генпрокурора й СБУ. Завдяки тому, що не мовчимо і ви сюди прийшли, вони не порушили закону.
На підтримку активіста люди зібралися з 9:00. Тримали плакати та наліпки: «Маю право на захист», «Не чіпайте Стерненка», «Правосуддя, ти де?»
– Достатньо глянути на тих, хто вимагає ув’язнити Сергія, щоб зрозуміти: всі порядні люди мають його підтримати, – говорить блогер Денис Казанський, 36 років. – Проти нього колишня Партія регіонів. Хочуть посадити за політичну позицію.
2018-го на Сергія Стерненка тричі напали. Під час останнього замаху 24 травня він смертельно поранив ножем нападника Івана Кузнєцова. Другого – Олександра Ісайкула – поліція відпустила, він утік з України. Справу про замахи передали до СБУ. За два роки слідство не встановило замовників, вироків немає
Автор: REUTERS
46 немовлят, народжених українськими сурогатними матерями, живуть у київському готелі ”Венеція”. Їх доглядає медперсонал клініки репродуктивної медицини BioTex, де з’явилися на світ малюки. Батьки – іноземці. Не можуть забрати дітей через карантинні обмеження
А в цей час:
Киянин Сергій Дідченко, 31 рік, виганяє зі своєї однокімнатної квартири в Оболонському районі п’яного сусіда Олексія. Той зайшов у кімнату, поки власник курив на вулиці.
– Ты вообще страх потерял? Так я тебе сейчас мигом мозги вставлю. Спасибо скажи, что полицию не вызываю! – кричить Дідченко.
Хитаючись, сусід виходить у коридор.
– Думал сигарету одолжить. А у тебя открыто было. Извини, – каже.
– Льоша – алкоголік. Живе за рахунок матері-пенсіонерки. Нав’язливий. Вічно щось просить позичити. Але такого нахабства не чекав, – говорить Сергій. – Живу на першому поверсі, то часто квартири не замикаю, коли виходжу курити під під’їзд. Думав, що станеться за 5 хвилин? Тепер закриватиму. І навіть не тому, що можуть обікрасти. Бридко, коли хтось лізе у квартиру без дозволу.
Дідченко перераховує гроші в гаманці на столі. Все на місці.
– Стій! Ану поклади. Охорона! – кричить 45-річна Наталія Загородня з райцентру Павлоград на Дніпропетровщині. У супермаркеті притискає до стіни чоловіка років 20.
Підбігають працівники магазину. Вимагають віддати вкрадене. Із куртки викладає пиво, сухарі, чипси та цукерки.
– Очам не повірила, що стільки набрав, – каже Наталія. – Звернула на нього увагу, бо був у великій куртці. Хоча надворі тепло. Побачила, як у рукав одну пляшку сховав, потім другу. Помітив, що дивлюся на нього, і давай тікати. Штовхнула до стінки. Він худий, а я жінка в тілі. Що далі було – не знаю, спішила на роботу.
Продавчині казали, з цим хлопцем таке не вперше. Вже ловили його. Жаліли, бо матері немає, батько п’є, а баба хворіє. Мені за мужність подарували торт і пляшку червоного вина.
Верховна Рада прийняла закон про регулювання банківської діяльності. Передбачає, що жоден проблемний банк не може бути повернутий колишнім власникам. Навіть за рішенням судів. Зможуть отримати компенсацію. Документ допоможе Україні продовжити співпрацю з Міжнародним валютним фондом. ”Злидні та злодійство – два боки однієї монети. А на її торці вибито: ”Духовна генетика”, – упевнений художник Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
Кабмін Шмигаля – слабкий
Успіх уряду Дениса Шмигаля – що вчасно оголосили карантин. Але сама його конструкція кричуще незграбна. Створили умови, за яких люди швидко втомилися і в них закінчилися запаси терпіння і харчів.
Економічної політики не бачимо. Термінові заходи, щоб рятувати найдрібніший бізнес і тих, хто залишився без зарплат, не працюють. Кабмін – слабкий. Зрозумілу політику, яка сприяла би виходу з кризи, робити не спроможний.
Уряд може протриматися довго, а може бути звільнений завтра. Ситуація, коли чиновники не знають, що на них очікує, – погана. Ніхто не хоче йти на посаду після побаченого, як повелися з попередниками. Хоч як парадоксально, продовжити діяльність цього уряду може брак охочих прийти на заміну.
Володимир ДУБРОВСЬКИЙ, економіст
Кремль спонукає Захід до спільного протекторату над Україною
Заступник глави адміністрації президента Росії Дмитро Козак здійснив таємничий візит до Берліна для консультацій із чиновниками, відповідальними за український напрямок. Представник Росії у Тристоронній контактній групі Борис Гризлов звинувачує українських учасників переговорів у тому, що стають на «небезпечний шлях попередників» і називає слугами війни. Це не збіг, а підготовка до рішучої атаки на Україну і її керівництво.
Дмитро Козак нібито демонструє конструктивність на переговорах з українською стороною. Але вона не допомагає саме тому, що українські учасники перемовин не хочуть спілкуватися з представниками маріонеткових адміністрацій. Значить – «слуги війни». Насправді причина цього глухого кута в тому, що Путін не збирається завершувати війну і домовлятися про будь-що із Зеленським. Кремлю потрібен не Донбас, а вся Україна.
Козак і Гризлов підкреслюють неконструктивність української сторони, щоб довести: завершити війну і домогтися стабільності можна тільки шляхом встановлення над Україною спільного протекторату Кремля і Заходу. Умовної коаліції Зеленський–Медведчук, яка знешкодить і найзавзятіших олігархів, і «націоналістів».
Віталій ПОРТНИКОВ, публіцист
15 478 населених пунктів України мають доступ до мобільного інтернету 4G. Там живують 82% населення, кажуть у Міністерстві цифрової трансформації. До липня 2022‑го доступ до швидкісної мережі буде в 95% українців
678 українок отримали звання «Мати-героїня» за виховання п’ятьох і більше дітей. Найбільше нагороджених на Волині – 108. Жінки одержать по 10 прожиткових мінімумів – 21 020 грн. Звання запровадили 2004‑го. Його мають понад 138 тис. осіб
«Зеленському не вдалося вибудувати владну вертикаль, здатну втілювати в життя політичні рішення. Кадрова рулетка, що робила кур’єрів і рестораторів нардепами, нікому не відомих хлопчиків губернаторами, а зелених дівчаток відповідальними за безпеку й оборону в Офісі президента, стала перетворюватися на типову спадкову піраміду. Випадкові змінюються на своїх або стають ними. Для революційного коктейлю бракує тільки репресій. Стануть бікфордовим шнуром до динаміту народного невдоволення», –
Геннадій ДРУЗЕНКО, міжнародний правник
«Восени президент може зібрати непоганий електоральний урожай для «слуг» у регіонах. Бо бренд. Але монобільшості не передбачається. Побачимо такі домовленості в містах і областях, що дух перехоплюватиме», –
Віктор БОБИРЕНКО, політолог
Консультаційний центр із пошуку інформації про репресованих у 1917–1991 роках відкрили в Інституті національної пам’яті. За номером 0(44) 298 12 12 допомагають писати запити в архіви, надають інформацію про засуджених або розстріляних.
Ветерани створили серіал про війну на Донбасі «Точка нуль». У кожній серії показуватимуть реальні історії, що сталися на передовій.
Із 1 вересня українцям заборонять їздити в Білорусь за внутрішніми паспортами. Пропускатимуть за закордонними біометричними.
Для безкоштовної психологічної допомоги Інститут когнітивного моделювання запустив сайт tellme.com.ua. Охочі мають заповнити анкету. Після цього подзвонить психолог.
П’яний сусід кілька років тому на спір стрибнув у річку з 10-метрового мосту. Став захлинатися. Пащастило, що під переправою були рибалки на човні. Витягнули. Виявилося, зламав хребет. Майже рік лежав у гіпсі. З алкоголем зав’язав.
Іван Водяницький
Із хлопцем у вихідні поїхали автомобілем у Карпати. А там випав сніг. На літній гумі з’їхали в кювет, машина побилася. Ремонтувати немає за що. На роботу ходимо пішки.
Юлія Морозович
Вийшов із під’їзду, і за мною обвалився піддашок. Якби затримався під ним закурити, як роблю завжди, шматок цементу розбив би голову.
Сергій Котельніков
Сусідка посварилася з чоловіком і стала викидати його речі з балкона. Сумка з інструментами впала на голову перехожій. Отримала струс мозку. Тепер сусіди оплачують лікування.
Олександр Біленький, 40 років, Хмельницький
Сестра фанатіє від турецьких серіалів. Сина назвала Сулейманом. Тепер вагітна дівчинкою. Мріє дати ім’я Асі. Чоловік категорично проти. Погрожує розлученням.
Ярослава, 30 років, Рівне
Друг на місцевих виборах голосуватиме за «Слугу народу». Вірить, що у президента нічого не виходить, бо його ініціативи блокують на місцях. Каже: «Має повністю узяти владу в країні. Якщо і тоді провалиться, поїду жити до батька в Польщу».
Олексій, 33 роки, Полтава
Знайомий працює вантажником у супермаркеті. Аби отримати позапланову відпустку, збрехав начальнику, що спілкувався з двоюрідним братом, у якого виявили коронавірус. Хоча насправді не бачився з ним два місяці. Керівник відправив його в двотижневу ізоляцію зі збереженням зарплати.
Віталій, 29 років
Подруга кинула чоловіка заради бізнесмена, з яким познайомилася на відпочинку в Туреччині. За рік його підприємство прогоріло. Щоб віддати борги, продав чотирикімнатну квартиру в центрі. З’їхали в село. Знайома плаче: «Бог мене покарав, що погналася за грошима».
